Лягав туман...Я дякую, тумане,
За те, що в серце додаєш любові...
Твоя краса і велич бездоганна!
То я тебе змалюю в своїм слові.
Звивавсь туман...Бач, я тобі покірна!
На думку йде чи пісня, чи молитва,
Бо щирий ти, мов проповідь Нагірна,
А туга серце ріже наче бритва.
Сідав туман...Приємна твоя ласка.
Ти нагадав мені про білий глечик,
Як з молоком вливала мати щастя,
А кіт вже пив й готовий був до втечі.
Сопів туман...Лягав попід хрестами,
Бо й там його чекають сонні квіти.
У мене (і в когос́ь) немає мами,
А хтось не раз оплакав свої діти.
Стогнав туман...Торкавсь коліном лавки,
А ніч й собі мостилася на плечі,
А вітер стрі́чки ніс до верби-мавки...
Який же довгий той туманний вечір!
Пірнав туман...В стіжки, поля, канави...
Обмацував в садочку кожну гілку.
Ніщо не пахне краще від отави!
Ніхто назад не обертає стрілку...
Піднявсь туман...Так сумно з вами, люди!
Піду я ранок сонячний будити.
І буде день, і щастя таки буде,
Бо що́ б із сонцем мало народитись?
