(Із книги для дітей "Криничний журавель")
Давним-давно ця сталася пригода –
в село прибилась пара журавлів.
Веселиками пта́хів благородних
прозвали чемні мешканці полів.
Гніздо під лісом, на болоті, звили,
малечу сіру з часом привели
і не жаліли ні тепла, ні сили,
щоб дітлахи їх хутко підросли.
Невдовзі піднялися пташенята,
на ноги стали, потім на крило,
а восени із мамою і татом
полинули на південь – за теплом.
Так щовесни, впродовж десятка років,
сім’я вертала у село, під ліс,
та крапку в тій ідилії до строку
старий поставив якось, хитрий лис.
Зробив на несподіванку він ставку
і раннім літом, у один із днів –
спіймав хижак біля гнізда журавку,
як журавель поїсти полетів.
Засумував веселик, зажурився –
однісінький лишився, без сім’ї…
Вже й осінь, але він не одружився
і теплі зачекалися краї.
Пливли клини по небу журавлині,
до одного з них спробував примкнуть,
та зрозумів уже в небесній сині,
що долю все одно не обману́ть…
Покинув він тоді пташину зграю,
не в силі подолати серця щем –
на віки залишивсь у ріднім краї,
криничним обернувшись журавлем.
29.07.2019
Дуже гарний вірш! Прекрасна розповідь для дітей, цікава і зворушлива, а разом з тим, достойний твір на рівні найкращих зразків української пісенної лірики!
Мачуло, ти з віршами втрапиш у когорту дитячих поетів-класиків... Захопив, одначе! 
