"Вона опустить руки, не проб'ється..."',-
За спиною її друзі шепотіли.
"Вона слабка й нестійка як водиця!",-
Кричали у віп-зоні її вороги.
А вона закривавлена все стояла
На своїх двох поранених ногах
А вона опиралась всім вітрам :
Тримала руки в бойовій готовності,
І стала як лід її душа, тверда.
І навіть коли сили зійшли на нівець,
Вона обіцяла собі, що це не кінець,
Поїхала дальше, бо Це не її зупинка,
Хоч від віри лишилась надії крихта.
