Держава, мова, віра – було колись, було…
Свободи тріпотіло народне знаменО.
І давня Русь, й гетьмАни, і битви січові…
Гули колись майдани – й втікали навіснІ.
Сучасність – зрада, чвари, облудних слів потік,
При владі – яничари. Зневага, лють і гріх…
Глумляться і регочуть, що здурені «хахли»
Здали й державу, й мову, й права свої здали.
Більш триста літ – рабами: колись іще Богдан
Братався з москалями і здав Вкраїну, здав…
Як гірко насміялась Історія із нас:
Була в минулім – драма, а нині – злісний фарс.
І вигораєм болем – від «градів» москалів;
Донецьке стогне поле могилами синів…
Щури вертають з раші, щоб мстити і карать,
Та ще знамена наші народні – тріпотять…
Країна, що воює, хай зброю не впуска
І рідний клич почує: - Пора, брати, пора!