Дощеві краплі упадуть,
Автомобілі розтягнуть по асфальту чорне скло.
І мокре небо сіре, справді, полотняно-сіре,
Ледве пропустить світло тьмі назло.
І от вже дощ летить,
Барвисті парасольки розбавлюють похмурий колорит.
І квіти ніжно так розгублено повісили головки,
Вітром скуйовджені і мокрі вмить.
Прохожі йдуть зіщулившись,
Минаючи калюжі, вгризаючись підошвами в багно.
І чутно барабанний стук води по підвіконню,
Та відзвук бризок у моє вікно.
Я у теплі сиджу, захищений стіною,
В сухому місці, вдома, як завжди в цей час один.
І марш дощу чіткий й плаксива безтурботність
Під вітровій душі й думок сріблястий дим.
