Ти стоїш, наче пристань, в морозно-пекучому полі.
Звідкіля не поглянь – закохається око в красу.
Наберу твого світла в свої зашкарублі долоні
І житам, що дрімають, його ніпочім віднесу.
Спи ще житечко, спи. Хай тебе не торкнуться завії.
Наповняйся могуттям у лоні святої землі.
Наберу твого світла – і ніби дитина, радію,
І неначе Петрівку синиця несе на крилі.
Спи ще, житечко, спи. До весняного цвіту далеко.
Хай спочине в оселі від праці-трудів селянин.
Ти стоїш, наче пристань. До тебе вертають лелеки -
До найкращої в світі з усіх сонцелюбних родин.