Тихий ранок, осінь дихає в фіранку.
Тільки шоста, за віконцем ледь сіріє.
Кава в чашці остигає спозаранку...
трохи зимно, трохи сумно, та я вірю —
зійде сонце і в сто тисяч поцілунків
розмалює кольорами небо сіре,
і всі сотні того сірого відтінку
перетворяться у дійство легкокриле.
Зачекай-но, залиши всі спішні справи.
Завтра буде все спочатку, тільки інше:
інші плани, нове небо, лист опалий,
інша кава і, напевне, ще смачніша.
Кажуть, завтра, буде дощ, і парасольку,
наче панцир, ти розгорнеш над собою,
та під нею світ згортається в долоньку —
сам на сам з своєю радістю й журбою.
Буде завтра.., а сьогодні сходить сонце.
Рано-вранці усміхнися дню привітно!
Серце чуйне не ховай під сірий панцир.
Помолись і одягни його в молитву.
Таня СВІТЛА
03.2019 р.
Картина художницы Нино Чакветадзе
