|
Моє кохання - як міраж чи привид:
Як тільки подумки його торкаюсь -
Воно помалу розтає.
А потім - взагалі зникає...
Воно грайливе, як мала дитина,
Але підступне, як жорстокий цинік:
Бо варто лиш мені відволіктися
І загорітись справою новою,
І помічати всі красоти світу,
Махнувши на кохання ті рукою,
Щоб знову дихати на повні груди,
Щоби виходити без сліз на люди, -
Як раптом чую - дихає у спину!
...Сиділо, чатувало десь за рогом
І знов підкралося отак зненацька,
Мені руками очі закриває:
"Ану, вгадай?" - грайливо так питає.
...Я в його ігри бавитись не хочу,
Бо вже доросла, бо уже награлась.
Не оглядаючись, іду, бурчу з сарказмом:
"Іди, розводь наївних малолєток!"
Воно терпляче певний час чекає,
Не переслідує, не дістає дзвінками,
А потім знову десь підстерігає,
Бо чую за спиною ніжний голос
І намагається мене за руку взяти,
І хитро-лагідно переконати,
Що в нього - найгарніші в світі очі.
І серце також чи не найдобріше...
І гарно побродити б десь до ночі,
Тримаючи в руках солодку каву,
Ловити на собі гарячий погляд
І посмішку. Приємну і ласкаву...
Чи довго можу цьому опиратись?
Ілюзія вкриває з головою.
Глибоко починаю сумніватись:
Не світ лихий, а я лиш стала злою...
А те, що з найгарнішими очима,
Вже тараторить, як циганка на базарі,
Про те, що воно справжнє, не фальшиве,
І що воно давно мене шукало,
Таку розумну, з чистою душею,
Щоби навік зробить мене своєю
І розмовляти про усе на світі:
Оповідати про красиві Альпи
І обговорювати разом творчість Кінга
Десь поміж третім й двадцять восьмим поцілунком...
Всміхаюсь. З ніжним докором питаю:
"Ти де так довго у світах блукало?
А я ж тебе чекала щохвилини,
Так довго тебе, справжнього, чекала..."
І тільки протягнула йому руку -
Відчула, що лиш пустоти торкнулась.
Затисла рану ще одну на серці.
А я ж то думала, що стала вже доросла...
ID:
808137
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 28.09.2018 14:44:04
© дата внесення змiн: 28.09.2018 14:44:04
автор: Vi.ola
Вкажіть причину вашої скарги
|
