День народження святкуємо моє,
Поздоровлення дарують близькі і знайомі.
Все найкраще, найсмачніше на столі,
Щирість друзів та увага в кожнім слові.
Та нещирість відчуваю я в собі,
Ці здоровлення приймаючи, дарунки…
Так самотньо і незатишно мені,
Що сприймаю, як образу, поцілунки.
Я на кручу часу високо зійшла,
А донизу – загубилася дорога.
З жалем оглядаюсь крізь роки:
Скільки сходинок лишилось – все від Бога.
Та не тим мені сумний цей день,
В дзеркалі роки звикають до обличчя:
Сивина в волоссі, зморшки і мігрень,
Хоч… це платтячко старе мені ще личить.
Тоскно, бо це свято не зовсім моє.
Є людина, якій також треба святкувати.
Моїй мамі хто шампанського наллє?
І чи буде хто їй квіти дарувати?
І чому лише мене здоровлять, не її?
Хто найбільш зрадів мені у цьому світі?
Хто мене благословив на цій землі?
Це тобі, моя матусю, подарунки й квіти.