Я живу немов у сні,
довіряю лиш весні,
а пізні сови чось не сплять,
їм певно хочеться літать
над прірвою моїх думок...
Не натискай лишень курок.
У темному квадраті Малевича
згубилися сліди Андруховича.
І лампа сонця для турбот,
коли наступний вже банкрот,
коли коловорот хвороб,
як практикуючий прораб
на велетенському заводі
по крихкій своїй природі
план давати спонукає
й забирає, затягає
в танець марева зірок,
і тишею озветься крок -
Його немає уже з нами...
А я ще борюся зі снами
до знемоги, до безтями,
як дні відлітали птахами,
як ночі намарно шукали
щастя у місяці слів...
Я живу немов у сні,
довіряю лиш весні...
