Відкривши очі після сну я все так же пам’ятаю, навіть більше, деякий час присутні обривки сновидінь. Відразу зрозуміло що сьогодні не той ранок, тож відправляюся в магазин за банкою пива. Все стає на свої місця, і ранок уже той. Згадую що планував вчора на сьогодні, і пересилюю себе не відкласти вчора на завтра. Пошук роботи брудна справа. Віддавати свій час за гроші. Своє діло мене завжди вабило, та вже два роки як я займаюсь своїми справами, які нікому не потрібні.
В нікуди, ось мій напрямок. Боюсь закінчити як дід. Кожного ранку він просинався, і тягнув свою шкуру до магазину де збиралися його друзі. А дома залишалася його жінка, з якою він вже встиг про все поговорити, і сказати те, що говорив їй вчора. Ніякого порозуміння. До магазину добирався за три хвилини. Вже чекають давні друзі по інтересах. Віче відкрито, питання теж саме що і вчора, гроші. А якщо є гроші, ситуація змушує швидко вирішити хто відправиться на точку. Ця компанія завжди збиралася біля магазину та ніколи там нічого не купувала. Курили самосад пили самогон. І нарешті всі деталі складені. Пили з однієї банки, розміром з чекушку. Та невдовзі стає зрозуміло що випито мало, потрібно взяти добавку. Звісно можна піти і попросити в борг, а з пенсії віддам. Ця схема працювала, всі віддавали свої борги з получки, зрозуміло чому.
Ближче до вечора я чув як дід вже човгам по асфальту свої сандалі. Крик і лайка сипались в нього. Та це нічого не змінило. Наступного ранку я чув той же човгіт в інший бік. Віче, точка, човгіт.
До магазину ось його напрямок. Він був споживачем, любив вживати щоб забути те що пам’ятав коли відкрив очі. І в нього це виходило останні свої двадцять п’ять років. Забути все. Під час віче обговорювалися і державні справи. Летіли багатоповерхові вислови в сторону політики, говорилися правильні речі, та далі діло не йшло. Завжди когось звинувачують в своїх проблемах. Дурень дурня, тільки не я. Було б чудо, якщо б одного дня дід звинуватив в своїх проблемах себе. Адже за двадцять п’ять років що він ходив до магазину можна було покращити життя своєї держави.
В нікуди мій напрямок. Голос в середині вже майже переконав мене не йти сьогодні на співбесіду щодо роботи, та я нагадав йому що вже не можна відкласти на завтра дуже давню справу. Холодильник відключений три місяці. Потрібно чимось підкріпитись. Бідність вже давно не приваблива. Гроші вирішать любу проблему і зведуть мене з глузду. І в кінці-кінців виникне проблема яку не вирішить навіть іноземна валюта. Гроші, гроші, гроші. Такі солодкі, такі брудні, такі пекельні, такі проблемні і всім так потрібні.
Покинув квартиру в своєму постійному гардеробі. Я обізвав його хіп-хоп, один прикид на всі випадки життя. Три кольори: червоний, чорний, жовтий. Спустився в низ, прямо, вправо, вліво, прямо, зупинка, трамвай, я заєць, зупинка, перехід, зупинка, жовтий автобус, зупинка, прямо, вправо, вліво, стоп. Через сорок вісім хвилин дістався до місця моєї майбутньої роботи. В середину я ввійшов впевнений що отримаю її. Якщо прийшов то бери. Знав куди суну і напередодні почитав деяку літературу в Інтернеті, щоб зробити вид ніби щось розумію.
Співбесіда з директором пройшла на відмінно, адже ми не знайомі і я без проблем можу перебільшувати. Моя посмішка мене рятує, коли директор жінка. І вже через п'ятнадцять хвилин я покидаю заклад як бармен з досвідом роботи але без освіти. П'ятнадцять хвилин і ти робочий клас.
Завтра в мене будуть гроші. Завтра в мене будуть витрати. Завтра в мене будуть нові проблеми.
ID:
818754
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.12.2018 11:16:24
© дата внесення змiн: 24.12.2018 11:16:24
автор: Дан Лінкей
Вкажіть причину вашої скарги
|
