Посміхаючись мамі,
Він пішов на війну:
“Не журися, матусю,
Я ще повернусь!
Знов годинами будем
Говорити про все.
Ну ж бо, мам, не журися!
Я такий - пронесе…”
Та матусине серце
Ніби чуло біду:
“Якщо не повернеться,
То й я пропаду”...
Дні за днями минали,
Й дзвінок за дзвінком,
Щастя мамине стало
Відтепер тільки сном.
“Ну ж бо, синку, чому ж
Телефон твій мовчить?
Може, б’єш ворогів?
Може, ліг відпочить?”
Та назавжди спочив
Її син вічним сном…
Тепер мальви рясні
Зацвітуть за вікном.
Постаріла вона
На декаду за рік:
В серці болю струна,
У руках оберіг.
Проклинає тепер
Вона той оберіг,
Що синочку її
Так життя й не зберіг…
Проклинає тепер
Свою долю вона,
А у серці звучить,
Болю вбивча струна.
Та знайшла сенс життя
Вона в інших синах,
А Миколку свого
Бачить тільки у снах…
Їздить жінка в частину
Вже як волонтер -
Кожен воїн для неї
Став сином тепер!
