Парономазія (грец. παρονομασία — біля і ονομάσω — називаю) — це стилістична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням.
Наприклад:
Чи то не ви у сатанинськім світі
Раділи радієм, плутоново плодились,
А ми світили вами, аж посліпли…
І в судний день чорнобильський збудились. (Марія Влад)
Найчастіше парономазію використовують у віршових творах з тої причини, що вони більшою мірою, ніж проза, орієнтовані на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення. У прозі парономазією найчастіше послуговуються для створення каламбурів, наприклад: «Як у вас тяглова сила, що-небудь тягає? — Тягає!.. Оце два дні у степ вивозила курей» (О. Ковінька, «Розмова по телефону»).
Досить часто і у віршових текстах парономазія виступає як засіб творення комічного враження. У зв'язку із цим О. Пономарів пише: «Стилістичні властивості парономічного зближення слів часто використовують під час створення епіграм, пародій, шаржів. Для прикладу можна навести одну з пародій Юрія Івакіна, навіяну творами Івана Драча:
• Біля персів вона тримала зоряного сина («Ніж у сонці»)
• Чистих персів торкатись не дасть («Балада про дівочі перса»)
• Та персів проклятих два рідні вулкани («Божевільна балада»)
• Торка її холодні полум'яні перса («Калина»)
• Вітер перса мої пестить («Жінка і море»)
Іван Драч «Персальна балада»:
• І невідь звідки падають ці сни…
• Лечу на крилах персів в країну персів, в державу персів, в князівство персів, у Персію, сказати б.
• Шукаю серед персів свій босий слід і не знаходжу.
• На сполох б'ю у дзвони персів: «Постаньте, персів бранці — протуберанці!»
• Із персів смутку спиваю оскому пісні. Співаю «Баладу про острів Антораж»… І гей! На абордаж беру галери персів — Де перса персонал і персонаж (за борт цей екіпаж!).
• Тримаюся за стопи персів, за грона персів, за вулкани персів, за бетатрони персів, за їх ракетодроми, Як той Персей за Андромеду, І мегатонни персів вибухають — віршем».
Парономазія — це стилістичний прийом умисного зближення й зіставлення паронімів, як-от у назві поетичної збірки Є.Маланюка «Стилет і стилос» або у вірші Ліни Костенко:
Коли стану я зовсім сивою
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось, може, ніякою.
