“І це за все, що я зробила. Це такою є плата за мою відданість. Гнітючо-темна і сира моя нова домівка. І це вдячність? І це називається любов’ю?.. Та навіть індичку, яку щодня вдосталь балують їжею, щоб зрештою одного дня засмажити, - навіть її готують і подають до столу з більшою любов’ю. А я просто стала непотрібною. Однієї миті я стала зайвою в чиємусь житті. Стали неугодними яскраві кольори, набридла витонченість, ніжність і тендітність. Ніякі рідкісні принади не змогли утримати взір колишніх прихильників. І все моє оточення миттєво змінилося - фарби зблякли, звуки стихли… Життя змінилося назавжди. Кругом запахло сирою глибокою темрявою.
Після всіх тих пристрасних компліментів, після слів, які зводять з розуму, які ведуть до крайнього безглуздя й повного забуття. Це подяка за всі ті дні, впродовж яких я, немов сонце, обігрівала всіх довкола себе. Хотілося краси - й зненацька всім перехотілося. Ну добре, що не просто викинута на вулицю, а закована на самоті зі своїми роздумами. Нікому не потрібна - ні я сама, ні мої почуття. Така моя доля. Як не старайся, а від неї не втечеш!”
Такими могли бути роздуми звичайної квітки-орхідеї, яку на годину залишили в зачиненій ванній кімнаті для поливу та додаткового зрошення.
