Осіння пора у багрянець дерева вбирає,
До школи юрбою весела біжить дітвора.
У класі учитель свій перший урок починає,
Торує дорогу в безмежну країну Добра.
Що скаже він учням ? Як слово його відгукнеться?
Чи зможе відкритись для нього дитяча душа?
А голос тремтить, і пташкою серденько б’ється,
Підказує розум потрібні і мудрі слова.
Учитель, учитель, учитель,
Відкрий учням серце своє.
Учитель, учитель, учитель,
Насіння добра хай у душах дітей проросте.
Проходять уроки, міняються класи і діти,
І дзвоник останній на очі сльозу наверта.
У вирій далекий збирається юнь відлетіти.
Чи стане в нагоді їм вічна наука Добра?
Стелись рушником у майбутнє далека дорога,
Що кожен для себе, як напрям, в житті обира.
І радісні миті, коли до шкільного порога
У будні чи свята до вчителя хтось завіта.
Учитель, учитель, учитель,
Відкрив дітям серце своє.
Учитель, учитель, учитель,
Для кожного учня у ньому є місце своє.
А роки летять, як розпряжені коні по полю,
І їх наздогнати, назад повернути дарма.
Вже учні твої до школи онуків приводять,
Питають : «Де вчитель?». У відповідь чують: «Нема…».
Учитель…Учитель…Учитель…
Віддав учням серце своє,
Учитель, учитель, учитель,
Хай пам’ять про тебе у справах дітей… оживе.