Не бачу світла ,радості, утіхи ,добра,
В душі -зима заметіль заверюха,
Півдесятка літ пролетіло життя...
Пишу ,сповідь у віршах святому духу.
Шукаю, себе... вже сивина на скронях,
Іду ,по тонкому канаті, як по- лезі бритви,
Затиснула зуби в кулак у своїх долонях,
Молюсь.Віра дає надію божа молитва.
Я втомилась, від довжелезних доріг.
Самотня, летіти проти вітру і дощу.
Босяком ,іду по терні.стікає кров з ніг,
Нестерпна біль -незнаю, мертва чи живу.
Зорі, в тумані мріють про земний рай,
З цілющої роси -квітка розпустила...
Я вийшла, на пристань дивлюсь у небокрай.
І душа ,як дитя радіє... чекає казкового дива.
Скорботно. Життя на Україні тлінне, невидно світла в тунелі, обрані нами чини не створили перспективи розвитку держави, добробуту народу. Своя кишеня ближче живота. Тому і сум.
Та все минеться, все проде і внас празник буде.
ДЯКУЮ
