Як боляче серцю за долю моєї країни,
Вже вкотре на неї вдягають тернові вінки.
І краплями крові на сніг опадає калина,
Терзають її ненаситні і жирні круки.
І хто б розповів, що нестерпно так жити нам буде,
Й хвилини нема, аби витерти сльози з лиця.
Що загнані в кут, від зневіри стогнатимуть люди,
І цьому стражданню не видно ні краю , й кінця.
Небесної Сотні ніяк не затягнуться рани,
А ще - Іловайськ, і Дебальцево сильно кровить!
П"ять літ - не ввели, не зробили воєнного стану,
А Крим ампутований болем фантомним болить!
Тарифи до неба! ростуть і ростуть мов саркома.
І ціни також, відповідно підносяться вверх.
А що буде завтра - ця істина нам невідома,
І ця невідомість важка і страшніша за смерть.
Це ж як?- депутатам - Мальдіви, Канари, паради,
А людям - війна, і воєнне становище - нам!
І сказане слово тепер є синонімом зради,
Бо правда завжди коле очі верховним "панам"!
Сьогодні біда! але що ж таке твориться нині?
Поставлені драми, і знов все довкола штормить!
На хрест розп"яли, ще й петлю одягли Україні
Щоб люди до тями прийти не могли ні на мить!
...Від них тільки зло! - і від влади цієї, і ради,
Прогнали одних, але маєм ще більшу біду!
Вставай, мій народе, за волю йди на барикади!
І за Україну я разом з тобою піду!
Так, Ярославе! Щира Ваша правда! Я ще 5 років тому про це писала, що нема лідера. і нічого не змінилось до цих пір. Машина влади деформує душі...на жаль... Але віра в краще все одно - Є!