Північні шамани-вітри
Рихтують деревам чакри,
Гартують до зусу зими
І щось переймаємо ми.
Купуєм в домівки тепло
Та шуфлі, щоб не замело,
Автівкам — зимове взуття,
Щось впустимо (якби ж знаття!..)
Та й зайве візьмемо, авжеж,
Навмисне не бачучи меж,
Бо в запалі віри не ймем,
Що буде лише тягарем
Ще й витіснить місце для благ,
Бо є в голові тих ватаг
"Своїх" безпритульних думок,
Що тиснуться в кожен куток...
Впіймаєш себе, що дарма
На розум знов часу нема,
На досвід замало років,
На мудрість не зібрано слів...
Й не вистачить давніх наук,
Все знову повалиться з рук,
Прийде, коли шансів нема,
Як завжди, раптова зима.