Яко́сь поду́малось мені:
Як рідко ходимо туди,
Де сплять у вічнім забутті
Ті, що недавно, як і ми,
Ходили поруч по землі.
А як піти поміж хрести,
Дивуєшся: вже скільки їх!
Й коли вони від нас пішли?
З тим працював, а з тим дружив,
Того віддалено так знав.
Той стільки доброго зробив,
А той життя за нас віддав...
У повсякденній марноті́
Ми всі занурились в справи́.
А, ка́жуть, кожній тій душі
Потрібні наші молитви́.
Можливо й так, та хто ж те зна,
Що треба їм у тих світах?
Та знаю я - молитва та
Потрібна кожному із нас.
Щоб пам'ятати, що не все
Згнива́є у сирій землі.
В живих у пам'яті живе,
Якщо при пам'яті живі.