Затишна осінь, ніч, вікно,
Крізь штори світло з вулиці...
Ліхтар показує кіно...
До тіней тіні туляться.
Все рідше чути двигуни
Заморених автобусів...
На дно нічної глибини
Пішов цей бік на глобусі.
Цей край, зігрітий восени
Кленовими багаттями,
Де виростуть дочка й сини,
У втратах з благодатями...
Імлиста осінь, долі жар...
Відтак життя продовжиться...
Жертовне листя на вівтар
— До року рік примножиться...
Впаде аж потім перший сніг...
А поки — розквіт осені!
Щоб клени в пам'яті беріг
Не голими і босими...
Щоб вистачало ще краси
— Аж до весни зеленої,
Як антистрес — бери й носи
Світлини з гобеленами!..
Згадаєш може, хоч би раз,
В майбутнє поспішаючи,
В буденність, повз музей прикрас,
Тепло дерев палаючих...
Мов фото, з тих, що є мільйон,
Одне таке згадається...
В уяві вальс "Осінній сон",
Чи то "Бостон" програється...
Ти вимкнеш радіо в авто,
Літак зависне в хмареві
І слушна мить, одна — на сто,
Зійде в душевнім зареві
Застелить листя шлях думкам
І в грудях заспокоїться...
Не все ж то — міркувати нам,
Що скоєно й що скоїться...
