Нічка осіння заварює чай з полинами,
Вип'єш мов ліки, залишиш на дні трохи смутку...
Десь загубилась подушка маленька зі снами.
Тихо, самотність сопе лише чорна в закутку.
Знов, як і вчора, змішаєш молитви з сльозами,
Рясно окропиш ти ними і серце і душу.
І прикладатимеш ти до грудей з образами,
Миле таке... ведмежатко стареньке із плюшу.
Знову гортатимеш фото в дитячих альбомах
І проживатимеш заново ціле життя.
Вкотре душа буде мучитись, мов у судомах,
Благатиме сну для відновлення серцебиття.
Нічка осіння заварює чай з полинами.
Місяць з'явився і зірочка, мов з бурштину.
Грішна я, Боже... Згрішила самотністю мами...
Старість зустріла її на порозі одну...
Валентина Дацко - Урода
11/10/2018
.