Дівчинка тихо крокує бруківкою вулиці,
Спить нічне місто осінніми барвами вкрите,
А та душа до минулого з відчаєм тулиться,
Де ще блукають туманами дні оповиті.
Дівчинко з ніжним і трепетним голосом осені
Сповнена мрій і думок та легкої задуми,
Чом ти тепер якась стала така набурмосена?
Знаєш, а усмішка варта великої суми.
Очі гарячі холодним вже інеєм вкрилися,
Поглядом глянеш і раптом усіх заморозить
Що таке трапилось, нащо ти так засмутилася?
Хто вже образив, що серце твоє хоронить?
Дівчинко мила дощами омита і відчаєм,
Запахом суму й глибокої дуже тривоги,
Нащо ти знову давно уже завченим звичаєм
Все виглядаєш когось біля краю дороги?
Дівчинка лагідна сидить знов самотньо на лавці,
Тільки обличчям приховані сльози все ж котяться.
Все буде добре і зникнуть колись самозванці,
Ти ще одужаєш, серце надією сповниться...
Дівчинка тихо крокує бруківкою вулиці,
Спить нічне місто осінніми барвами вкрите,
Досі душа до минулого з відчаєм тулиться,
Час не лікує, ти просто навчишся з цим жити...
