Я - подолянка а в мені "мазурка"
У ритмі танцю зігріває кров
Немов би від Шопена поцілунку
До Вісли й Сяну жевріє любов.
Як сумно то нутрує куявяком,
А радісно - вирує оберек...
В моє життя ці ноти впали маком,
Посіяні мов справжній оберег.
Мазурка я! Сміюся у вирі танцю.
Гопак завзятий зігріває кров.
А Лесі слово на паперу глянці
Мережкою шепоче про любов...
Ні, не забула, Лесю, я Подолля,
Та пам'ять предків зрадить не посміла.
Моя любов розділена на двоє.
Душа ж моя від того не збідніла...
Валентина Дацко - Урода
03/10/2018
