У домашньому халаті,
У зимових черевичках
Ішла, в чім ходила в хаті,
Ще струнка, хоч невеличка,
Бабця. З виду – нелукава,
Сором’язлива, цікава.
Підійшла, простягши руку:
–Ви пробачте, мила пані,
Розпач мій, мою розпуку.
Я живу, як у тумані,
Катаракта – ледь-ледь бачу,
Діабет… Ні, я не плачу.
Пенсію я відкладаю –
Операція потрібна.
Знаю, всім я набридаю.
І на кого я подібна?..
Їсти хочу, пані мила,
Їсти…Доленька скосила…
Уклонилася низенько,
Подаяння заховала,
Відійшовши помаленьку,
Повернулась, проказала:
–Я інтелігентка, пані,
Он мій дім…Ми були знані…