Земляки, дорогі українці,
Більш такого народу нема.
Що на кожній життєвій сторінці,
Пише кров’ю свої імена.
На гербі викарбовано - воля,
Поруч з плугом тримаєш меча.
Певно в тебе прописана доля,
Засторога якась на плечах.
Нас постійно вбивали й морили,
Із церков поскидали хрести.
Матюками незнаними крили,
В ГУЛаги заставляли брести.
В нас забрали святе – отаманів,
Потопили найкращих в крові.
Напихали брехнею й дурманом,
Щоб росли ми глухі і німі.
Та не винищить ворог народу,
Ми, як Фенікс, відродимось знов.
Бо шануємо мир і свободу,
Ми міняєм війну на любов.
Пшениці колоситися будуть,
Нова поросль в країні росте.
Вже не змінять в нас прапору люди,
Незалежність ми маєм на те.
Дуже справедливо і гарно,Віталію! Як у Ліни Костенко. Ось її недано написані слова: "Ми - унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі в концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є."
"Ми міняєм війну на любов."-це правильно.Ви дуже влучно все описали. 
