Любити світанок після
Натужної тіні -
Все одно, що вчитися знову
Ходити.
Але в світлі гарніші дерева,
Предмети показують
Істинні обриси.
Світ все ж мережиться хвилею,
А я в нім - звичайнісінька мушля
З твердою мембраною.
Слова мене вже не здивують,
Я чула їх різними мовами,
Спекулювала навіть зізнаннями,
Бо тоді мені так хотілося.
А зараз усе стало теплим
У це дощове й студене літо,
Бо
Я натрапила в русло теплої течії.
Тіло покидає первісний страх
З гулом і плескотінням води.
Мене викидає на берег,
І я дивуюся цим знайомим скелям.
Бринить сопілчаний голос,
Постаті стоять неозорі.
Дайте віддихатися,
Дайте наїстися цим солодким
Подихом.
Цей голос переходить в шепіт.
Я кам'янію,
Мов жінка Лота,
Але не від гріха.
Просто хочу лишитися тут.
