Крута гора переді мною
Не знаю, чи й здолаю.
А ще душа повинна вперто
Дійти до свого краю.
Не обійти ці перешкоди,
Крилом не облетіти
Випробувань послала Доля,
Щоб в спокої не жити.
Гора моя, гора моя,
Чом без стежок стремнини?
Невже ще мало зазнав я
Проблемних діб людини?
Невже у тому суть життя,
Щоб лобом стіну бити?
А вже нема мені коли
З коханою любитись…
А вже немає мені як
До зір тягнути руки,
Гора моя! Кінцевий знак
Перед шляхом розлуки.
Ще виступ… ще один… униз
Не озираюсь, лізу…
Є вище скеля як карниз
А тіло – не залізо!
Нехай болить! Нехай кричить
Від розпачу і муки!
Я зможу через все пройти,
Я змушу жити руки!
Один рядок… другий рядок…
Долаю наче скелі
І вже інакший лет думок
І трохи дух веселий.
І вже висока ця гора
Не так вже нездоланна
Я просто впав в черговий раз
Пробач за це, кохана!
Ще трохи… важко, біс бери:
Вергати слів каміння!
Дай, Боже, сил! Сльозу зітри,
Пошли душі терпіння!
3 липня 2018 р.
Де там супергерой! Вибору ж немає... хоч не-хоч, а мусиш терпіти. Але й треба якось триматися, не давати волю хандрі.
Творчість, - саме та ланка, яка допомагає не впасти в депресію. Дякую Вам! Скоро Вам дещо надішлю.
Якщо терпіння винагороджується, то Ти - СУПЕРГЕРОЙ. 
Дякую!
