Кохання моє, не намолене,
А вже, цілком, очікуване.
З новою для мене долею,
Етапом життєвим створене.
Що ж ти губиш мене, пташечку,
У далеку путь не линуту.
І без досвіду, ти, бідолашечку
Залишаєш на світі гинути.
Серце ніжиться кохання пізна́ючи,
Пелюстки загортає натхненно
І водночас болю зазна́ючи
На шматки розриває страшенно.
Ти відірвеш крила жада́ні,
У далеку путь не линуті...
І назвеш це "минувшим коханням"
А мене "не останньою кинутою"!