Мудрі Фу-сі і Шень-нун
відступили від нас у віки.
На світі опісля них
тільки зрідка правда була.
В сумлінні своєму старий з краю Лу -
усе латав і зшивав –
хоч так безталанний світ
упорядкувати хотів.
І хоча птаха фен
гарних не несла вістей,
але і «Юе» і «Лі»
вдалось оновити йому.
На Чжу і на Сі, книжках,
звук промов сокровенних замовк,
і хвилі звідтоді текли
до божевільного, що правив в Цинь.
І «Ши» або «Шу», старі,
у чому винні вони?
Безумець в ранок один
повернув їх на попіл й прах.
З сумлінням піднялись тоді,
уцілілі старці усі,
щоб їх відродити знов,
не шкодували останніх сил!
Як ж вийшло оце тепер,
через сотні й сотні років,
що шість оцих славних книг
не шановані в нас ніким?
Усі з ранку і дотемна
поганяють лиш коней своїх,
не видно зовсім таких,
хто спитав би про те де брід.
Отож якщо знову мені
не знайти усолоду в вині,
я буду не зовсім правий
перед пов’язкою на голові.
От тільки прикро одне -
а чи не надто я наговорив?
Та слід вам пробачити все ж
того хто вже хмільний.
