Осіннє сонце барвами не грає,
Лише, прощаючись, тремтить у небесах,
Соромлячись із хмарок випливає
І плаче дощиком по наших головах...
Зонтами закриваєм свої плечі,
Бурмочемо щось дратівливо ми під ніс...
А сонце, на це глядючи, доречі,
Похмурий вітер насилає - свій каприз!
І рве він парасольки з рук безжально,
Аби від сонця сліз промокли ми всі вщент...
І вгору подивилися благально,
І сонцю щиро посміхнулись в цей момент!
Тоді воно нам ласку б дарувало,
З сумною ніжністю відкрило б нам ліси.
І з нами по лісах тих мандрувало,
Ятрилось барвами осінньої краси!
13.11.2016
