Спить забуте село
Під покровом імлистого неба…
А колись же було,
А колись гарцювало, жило…
Скільки ж вод утекло,
А воно, мов колиска для тебе,
Хоч багато чого
У твоєму житті відбулось.
Сипле холодом ніч
На хатинки німі, одинокі,
У ставок босоніж
Забрели верболози гуртом.
І сади теж сумні,
Бо давно вже утратили спокій:
Їх лякає у сні
Незвичайний сича баритон.
Сподівалась весна
На струні березневій заграти,
Щоби радість пізнав
Цей загублений, змучений край.
Зорі ніч колиса –
Риба стала в ставочку пірнати,
А весняна краса
Заблукала у втрачений рай.
Сіра неба імла
Розсівалася м’яко у тиші,
І на воду лягла
Сіроокого ранку дуга.
Чути десь, як весна,
Свою сонячну арію пише
Й на село і ставок
Золотаве манто одяга.
4.05.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Мелодійно,...ніжно... У кожному рядку відчувається любов до рідного села та природи! 
