Пішов Поет крізь хмари назавжди.
Залишив слово й слово взяв з собою -
Жаданий кухоль спраглому води,
Його остання куля серед бою.
Його зерно, закинуте в серця,
Осіння квітка на життєвім полі,
То - почерк думки справжнього Митця
І Божий знак, такий на його долі.
Пішов Поет, скотилася сльоза,
Останній вірш заплакав справжнім словом.
А скільки він ще б міг, а не сказав…
За нього скаже друг обов’язково!
Дякую,пане Миколо.Я колись мала зустріч з цим чудовим поетом.Він давав мені поради відносно моєї першої збірки.Щось було так,щось не так,але він вмів це зробити красиво.Мене ніколи ніхто не вчив писати віршів і його підказки мені дуже знадобилися.В моїй пам'яті він залишив світлий спогад.
Гарний вiрш, Людмило. Дуже шкода поета. Точно ви вiдзначили, що талановитих поетiв будуть пам'ятати i у майбутньому за iхнi невмирущi рядки.
Тiльки от у вас у 2 рядку "слово" - у одному рядку два рази звучить. А може тут, аби яскравiше звучало, одне з них замiнити на "трохи" чи "трiшки" - "Залишив слово й трохи взяв з собою".