Пішов Поет крізь хмари назавжди.
Залишив слово й слово взяв з собою -
Жаданий кухоль спраглому води,
Його остання куля серед бою.
Його зерно, закинуте в серця,
Осіння квітка на життєвім полі,
То - почерк думки справжнього Митця
І Божий знак, такий на його долі.
Пішов Поет, скотилася сльоза,
Останній вірш заплакав справжнім словом.
А скільки він ще б міг, а не сказав…
За нього скаже друг обов’язково!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790763
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.05.2018
автор: Шостацька Людмила