Цей ранок був не той, що був завжди,
У ньому щось було від Мони Лізи.
Він дав мені напитися води -
Я захотів легенького круїзу
під шепіт трав, під їх зелений стиль,
щоб сонце танцювало під трембіту,
а небо щоб знімало хмарки бриль,
І ми сміялись, мов маленькі діти,
від тиші загадкових берегів,
де в річку закохались очерети,
від равликів, тих світанкових див,
що зібрані у їх цупких наметах…
Лишалося , мов вітер молодий,
На стежку вийти без валіз і візи.
«Добридень, друже, не тікай, зажди,
Мій ранку із очима Мони Лізи»
