Я у гордині плекала лиш себе,
закрилася від усіх у сірій мушлі,
казали:"-Красива та мала", про те,
від самотності ледь не зійшла із глузду.
А душею мріяла про щось нове,
мусіла ж приспать ту рису у похміллі,
розп'яла на хрест її, мов щось живе,
і встромила Смолоскип під хмиззя-гілля.
Вогонь благоСЛОВЕНний не обпікав,
лише теплом напутньо вів у каяття,
наче пелену з Душі - сорочку зняв,
а в погляді її - немов усе буття.
Голе слово загострило почуття,
я сама собі поклялася віршами,
потяглися люди у мої світа,
не сама ішла життєвими шляхами.
З гордині в гордість - розписане життя,
не знаю, Художника якого задум,
щоб не відцвісти Нарцисом в забуття,
тепер я - Жінка - що "завжди носить Прада."
)
