Привезли із АТО солдата –
Він єдиним синочком був.
Це для матері чорна дата…
Дні закутились у журбу.
Обіцявся ж живим вернутись…
Зачекалися мати й двір…
Часто згадував він і Крути…
Та убив його снайпер-звір…
Серце матінки заніміло
(Розчавила його біда),
До труни вона йшла невміло…
Двір, людьми повен,теж ридав…
Сльози матінці все закрили…
Невже ж син то її в труні!?
Руки, мов перебиті крила…
Голос трепетно забринів:
«Як же важко стрічать дитину,
Котра згинула у війні!
Не буває чорніш години…»
Світ в очах її потемнів…
Люди ще від жалю ридали,
Не вміщався у серці біль…
«Може, Бог її сина зрадив?» –
Двір в очах її зарябів…
Опустилось журливе небо
І… заплакало теж… дощем…
«Ти ж живий мені, сину, треба!» –
Пропікає матусю щем.
Плаче небо. Озвалось громом…
В мами серденько – на шматки…
А краплинки дощу, мов дробом,
Доторкались його руки…
Вже не зброю вона тримала –
Хрестик… з воску. Текла вода…
Сіль-сльозиночки розбавляла…
Й тихо стяг поряд з ним ридав…
9.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
