Fourteen years
by Alexander Motyl
in "Vanishing Points"
Олег помирає вже тринадцять років.
Останній раз я бачив його
два дні тому -
і він виглядав так само,
як два роки тому
і десять років тому -
коли я провідував його,
коротко, мушу додати,
бо ніколи не знаю, що сказати
після привітань,
і коли бравада
оптимістичних запевнень
починає відчуватися недоречною
(так ніби вона колись такою була, правду кажучи),
і він починає говорити
про моє здоров'я і моє життя
(мабуть тому, що нема що
сказати про своє здоров'я
і про своє життя),
і просить у Бога
благословення для мене,
і я дивуюся, чому
він не просить, щоб Бог благословив його
(може він пробував,
але Бог вирішив не відповідати:
зрештою, шляхи Господні
несповідимі,
як Олег це напевно знає),
і тоді в певний момент
я знаю, що маю йти,
я знаю, що не можу бачити
паралітичну смерть протягом чотирнадцяти років.
Певно, було б досить і тринадцяти.
