Яскраве полум'я забарвлювало й хвилювало ніч,
Виростало й опадало,
І цілий сніп іскор підносився у вись,
І попіл остигав так швидко.
Обійнявши руками трохи нижче колін,
Обличчям відчуваючи жар, а потилицею вітер
Юнак у роздумах застиг,
Тримаючи рівно і гордо підборідок.
За десятки метрів скрипів старий горіх,
За сотні птах, щось крикнув у весь голос,
Здавалось, живий світ приліг
І сонно в без думі щось шепотів у морок.
Але ось показався гість,
Хоча, можливо, він господар цих країв у темну пору,
Його силует ввібрав так багато від небесних світил
І мерехтів, тремтів, бринів, наче, в шторм човен.
Як завжди небесний гість присів
Вибравши від юнака протилежну сторону,
Оглянувсь, як годиться, в бік
І важко видихнувши задививсь у полум'я.
Початково, його вираз - лід
Холодний, твердий і неприступний,
Але з часом добавилось тепла до лиця рис,
І юнаку здалось, що він бачить все таки живого.
Звідки приходить нічний гість?
З розвалин якогось дому?
З лісу який не так вже й поодалік?
Чи з іншого світу, який є десь точно поряд?
Юнак спитав би, але не вимовити йому слів,
Хоч би наскільки цікавість не пробуджувала голод
І не тому, що в страху сердечний м'яз заціпенів
А просто глибоко в середині уже було відомо.
Ось так в присутності й мовчанні проходила ніч
В присутності небесного й земного
І полум'я, як могло затримувало її,
Але їй як і гостю пора в дорогу.
