Вона сиділа тихо на крилечку
І дума її мучила одна
Їй все здавалось, що почує:
"Ненько, я не поліг в бою! Ти не одна!"
Їй все здавалось, що ось-ось він прийде
І поцілує мамині уста..
Подивиться так ніжно в очі щирі
Й загоїть рану в серці до кінця .
Пройшли роки, а віра не вгасала
Той тихий вогник сили й сподівань..
Їй всі казали: "Сина вже немає!
Забути час. Всім далі йти пора."
Та дійсно вже ніхто, і не згадає
Лиш матінка вже сива і стара
Щоночі вона плакала й казала:
"Спасибі тобі сину, за життя".
