Дощем умита вулиця, стежки,
Стоять стовпи неначе вояки́,
У місячному сяйві щось іскрить.
Мабуть якась душа не спить …
Мабуть якійсь душі не пишуться вірші,
Свої ж слова зробилися чужі,
Ламаються думки немов тріски,
То вже і не думки. Якісь дірки …
Трішки поет і майже карбонарій,
В душі багач, в кишенях пролетарій,
Дивак в науці, ворог для стандартів,
Любити ось такого. Досить жартів …
Колись вона любила ось цю парту,
Вслухалась в незвичайний цей концерт,
Що влаштували дітлахи у парку,
Бо осінь загубила свій мольберт …
Я розкидаю свій асортимент,
Хоч почуваюсь мов затиснутий в цемент,
Слово за словом виривається душа,
З затискачів - тюремників вірша …
Але потреби наверху нема,
Там вже стоїть новесенька стіна,
Блистить і світиться. Очікує Різдва.
Оголена душа - складна і небезпечна гра …
