На відстані кохатимеш її,
Вона жіноча, панська кістка.
Ти чорна, і не панська вщент.
Чому створив собі ілюзію речей?
В листах кохатимеш її
Читатимеш з любов’ю кожне слово,
Вона потоне в океані тих,
Слів, що ти напишеш випадково.
Не бачиш ти, не чуєш, і не знаєш
Вона мовчить, мовчить не просто так.
Душа жіноча, то бездонна яма
Що таємничістю заповнена сповна.
Чому таке кохання у листах,
На відстані у серці зародилось?
Чому твоє перо - її стріла?
У серці шрамом причаїлась!
