Сесиль тонконога ховається в складках батисту,
по клавішах білих тендітними пальцями біга.
Під золото люстри Elise струмує іскристо...
І падає, падає, падає крихтами снігу.
Сесиль у душі вже давненько свічки загасила.
В куточках очей бісеринками біль променіє...
Чомуж так притягують погляд скалічені крила
і чокером скута тонка порцелянова шия?
Чому від прикритих очей розпливається сяйво?
І гупає серце об груди і вікна, і двері?!
А чи не тому, що комусь прокричала, що «Зайва»...
Та так і лишила останні слова на папері.
А чи не тому, що не зіткана з льону, зайлону,
ні з павутинок загальновідомих жіноцтву?
Чи не тому, що Сесиль із зірками знайома,
з тими, що людям віщують про давні пророцтва?
Може й тому. Та сьогодні, у дану хвилину
ніжна Сесиль розкривається шелестом книги…
І в небо, востаннє осіннє, казковістю лине…
І падає, падає, падає крихтами снігу.