Вона вода,холодна пристрасть,
А він вогонь, палкий жагучий,
Поєднуючи таємничість,
Де смак кохання їх пахучий.
Він підіймає свої крила,
Кусає дотиком кохання.
В думках шепоче:» моя мила,
Моє чарівне, ти зітхання.»
І так він подихом червоним,
Співає ніжність почуттів,
Вогонь поєднує коштовним,
Свій шепіт серця, співу слів.
Вода спочатку озиралась,
Дивилась в вічі, як могла,
І серцем подумки ховалась,
Але кохання досягла.
Її холодна пристрасть – мука,
Кохання з’єднувала біль,
Немов обпалювала думка,
І чарувала меду –хміль.
І знов вогонь в ті очі глянув,
Поринув в серце почуттів,
І весь цей жаль кохання танув,
Вода не втримала свій гнів.
І сила та була шалена,
Могутня велич її днів,
Він шепотів: «моя буремна,
Поринь у пристрасть почуттів».
І довго битва, та тривала,
Вогонь тримався, як умів,
Але вода його здолала,
Кохання – втратило свій спів.
