Ранок ранить душу холодом.
Чай шипшиновий шипить.
От і тепло. От і солодко.
Тільки осінь туманИть.
Седативні інгаляції...
Безліч роздумів і тем.
Ми в осінній медитації
грієм руки над вогнем.
Ухопили в пальці граючись,
золоте його перо
й, одне одного торкаючись,
линем клином над Дніпром...
Через мить малих будити...
Здіймуть вихор метушні,
стануть дзвінко гомоніти,
теплі, рідні, запашні.
Джем наповнить стіни хати
сяйвом осені і ще
яблуневим ароматом
по хлібині потече.
В цій подібності до раю
ми, буденності назло,
щасливіЄм! Забуваєм
про рахунки на тепло.
