Скільки мерзоти існує навкруги,
«Немає правди в світі, нема і не буде»,
Ще більше забирається в серці туги,
За наше життя, що псують ці паскуди.
В душі я бунтар, а значить дурний,
«Живи собі тихо, ніщо не обходить»,
Але знову назовні той подих живий,
Що з болем душі до серця доходить.
Чом боже мені таку долю надбав.
Може і справді такий вже невдаха,
Про все на що надію і віру я мав -
Безпечна дорога, і на краю плаха.
Не можеш покою дати, то дай талану,
Хоч скільки мені уже там і осталось,
Щоночі хоч крихточку від того сну,
З яким нудно в світі б так не здавалось.