Втомилася від фраз гучних, брехні та фальші
де друг, де ворог вже не знаю я
ножем у спину б'ють найрідніші, здавалося найкращі,
за кого б до кінця, горою стояла б я
кому повірю? уже, напевно, і собі сама не довіряю
душею відчувала, помилялась, знову біль,
собі у котре я кажу - зупинись, дійшла до краю,
забудь і відпусти ти тих, хто в рани сипле сіль
та серце змучене, ще вірить, має ще надію
в людей, по свої подобі Отець небесний їх створив
танцюючи на граблях душа плекає мрію
любити й вірити, що більше не зламають крил.
