Попередня частина: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751773
“Хто той бородатий старець,
що так гаряче дискутує,
а ще розмахує руками,
навколо слухають і чують?”
“Чи ви не знаєте Сократа?
Адже це він там сперечався?”
Сказали афіняни чужоземцям,
які в азійське прибирались.
“Сократ?” – зам’ялись гості,
що були вперше у Афінах:
"Чим зайнятий, яка причина,
що обговорювать повинні?"
Гурт теревенити з'явився:
“Каменяр, та хаяв гоподарство,
раби розбіглись із майстерні.”
“З чого живе? Як заробляє?”
“З дискусій, багато учнів мав,
навчає істині: “Пізнай себе сам."
Не лекції Сократ читає,
з дискусіями його час триває.”
Речей трьох в диспутах торкались:
як власні почуття у кулаку тримати,
як небезпеки й труднощі здолати,
права як і закони берегти.
Прості неначе запитання,
але складне оте змагання
із розуму з удачею бува
і непростими висновків слова.
П’єса написана Арістофаном,
прем’єри відбувалася забава,
бував там шарж і на Сократа,
що мав би стрелить як гармата.
Голосно сміявся сам Сократ,
недруг і заздрісник не рад,
нічим йому не допекли,
а тільки сміху досягли.
Не заспокоїлись кати:
судом до страти засудили,
лишили перед стратою вночі,
був тільки він на самоті.
Опівночі хтось підійшов,
це Крітій – учень увійшов,
йому сказав: “У світ іди
і замість мене істину неси!”
Той келих довго ще стояв,
світало, півень заспівав,
Сократ отруту з чаші пив,
а свою справу нам лишив!
Продовження: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752785
20.09.2017.
Віршовано за оповіданням Тараса Франка
“Сократ ” із збірки
“У мандрівці століть.”
Фотографія із інтернету.
