Ніби днина ясна після ночі настала
Ти, - прийшла! Світ – безмежний! І суму не стало
Тільки зустрічі час як завжди замалий
Буду знову на Долю по-вовчому злий
Бо коли ти підеш, буду в темряві жити
І в захмарене небо, сумуючи, вити.
Прийде осінь, закутана в сірім плащі
І стікатимуть з морди сльозами дощі.
Буду гризти віршів недогризені кості
І чекати тебе – завжди бажану гостю
Аби зморену душу в щоденній журбі
Простягнути із серцем в дарунок тобі
Ця душа ніби кактус пустельний колюча
Від численних розлук, негараздів болючих
Та коли нова зустріч тебе приведе,
Вона знов зацвіте, бо подітись ніде!
субота, 23 вересня 2017 р.
