|
А буває,що десь блукаєш,
І проходить повз тебе людина.
Так, неначе тебе й шукає,
Так,неначе твоя́ половина.
Пробиває усі капіляри,
І доходить до вен,до артерій.
Це поняття,на жаль,не вивчено.
Це поняття вищих матерій.
Зачепивши молекули й атоми,
І розбивши тканинні люстерця.
Він тебе до останнього знатиме,
Бо дістанеться твого серця.
Твоє серце відкриє,як книгу,
Буде довго й уважно читати.
Він розтопить душевную кригу,
Буде душу твою́ лоскотати.
Він розкаже тобі таємниці,
Тільки він зможе так обіймати.
Він візьме́ до своєї в'язниці,
І не буде тебе відпускати.
Він триматиме ніжно за руку,
Десь на морі. Під небом й зірками.
Ви утворите разом сполуку,
Поруч будете реагувати.
Там,на морі,де зайвих немає,
Буде довго тебе цілувати.
Він на грудях твоїх задрімає,
Щоб твій подих усе відчувати.
Буде чути, як твоє серце
Б'ється з ним у одному ритмі.
Так,неначе то було прописано,
У життєвому алгоритмі.
Тільки з ним зможеш щиро сміятись,
Тільки з ним зможеш бути "дурною".
Лиш від нього не зможеш сховатись.
Тільки з ним зможеш бути собою.
А буває таке,що між вами,
Кілька днів ті дурні кілометри.
Ти сумуєш за тими губами,
Що від твоїх за пів сантиметра.
А коли зустрічаєтесь знову,
Ви так хочете обійнятись.
І ніхто не почне розмову,
Бо все будете цілуватись.
І тоді,коли з ним ти блукаєш,
Будь то сонце,чи навіть злива.
Ти на інших уже не зважаєш,
Бо тепер ти насправді щаслива.
Бо,буває,що десь блукаєш,
І проходить повз тебе людина.
Так, неначе тебе й шукає,
Так,неначе твоя половина.
ID:
752102
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 25.09.2017 00:37:41
© дата внесення змiн: 25.09.2017 00:41:50
автор: Юлія Макарій
Вкажіть причину вашої скарги
|
