Знов лелека курличе над гаєм
І купає калину роса…
Я цей ранок знов тут зустрічаю ,
Ловлю поглядом ці чудеса.
Я до серця свого пригортаю
Рідну грудку святої землі,
Знову я вишиванку вдягаю
І вклоняюся низько вербі.
Знову серце щемить і радіє,
Соловейко співа небесам,
Вітер тихо колосся леліє,
Ще киваючи сонним квіткам.
Я іду по стежині козацькій
І радію – моя це земля!
Тут надія блукає в юнацтві
І живе віра в краще життя.
Тут гостинність панує і вдача,
Тут лунають вкраїнські пісні,
Сонце в полі, неначе калачик,
Посміхається ніжно мені.
Україна моя розквітає!
Веселиться привітний народ!
Між усіх наша слава лунає,
Забираєм мільйон нагород!
Край історії, праці, завзяття,
Тут Шевченкове слово зросло,
Лише тут є Купальське багаття,
Лише тут мені добре було.
І не тільки було. Але й зараз,
Я люблю це Дніпро і калину.
Де б не була, між лісу чи гір,
Прокричу : «Це – моя Україна!».
Оповита ключами лелечими,
У вінку із волошок й хлібів,
Хоч була на погибель приречена,
Та пройшла грізний іспит віків.
Я пишаюсь Тобою, Вкраїно!
І молюся за Тебе давно.
Я твоя, Україно, дитина!
Я землиці твоєї зерно…